ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 496/4142/14-к
провадження № 51-4103км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року,
за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Долинське Ананьївського району Одеської області, проживаючого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Вступ
Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у спричиненні 19 липня 2013 року умисного легкого тілесного ушкодження
ОСОБА_7 .
Суд першої інстанції закрив кримінальне провадження у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Апеляційний суд, після розгляду скарги апелянта, ухвалу районного суду залишив без змін.
Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Щодо правильності закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України;
- Про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановлені оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2022 року закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а саме у тому, що він 19 липня 2013 року приблизно о 20:00, перебуваючи на подвір`ї домоволодіння АДРЕСА_2, діючи умисно, спочатку схопив дочку за волосся та вдарив її в обличчя, чим спричинив їй фізичний біль без наслідків у вигляді тілесних ушкоджень. Опісля схопив за волосся свою дружину ОСОБА_7 та діючи умисно з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс останній
5-6 ударів по голові та обличчю, у результаті чого спричинив їй легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року ухвалу районного суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Суть доводів скарги касатора зводиться до того, що він вказує на безпідставність закриття кримінального провадження за його обвинуваченням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки не було враховано те, що інкриміноване йому кримінальне правопорушення пов`язане з домашнім насильством, а тому не може бути закрито на підставі вказаної норми, тобто у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Крім того зазначає, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні не відповідає вимогам КПК України, при цьому, містить неконкретизоване обвинувачення, що призвело до порушення його права на захист.
Разом з цим, на думку касатора, апеляційний суд на вказані порушення вимог закону уваги не звернув та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про закриття кримінального провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
не подавались.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до
ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Так, вищевказаними положеннями процесуального закону визначено, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Щодо правильності закриття кримінального провадження стосовно
ОСОБА_6 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при ухвалені оскаржуваного рішення.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК України визначено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
(далі - Закон № 2227-VIII), який набрав чинності 11 січня 2019 року, зокрема внесено зміни доп. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, яким передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, було доповнено словами: "крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством".
Також Кримінальний кодекс України було доповнено ст. 1261, якою передбачено кримінальну відповідальність за домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Крім того, було внесено зміни й до ч. 1 ст. 67 КК України, яку доповнено п. 61 і визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, а в деяких складах злочинів таку обставину передбачено як кваліфікуючу ознаку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язковою умовою визнання судом злочину - незалежно від його родового чи безпосереднього об`єкта - пов`язаним із домашнім насильством, є відображення зазначеного у формулюванні обвинувачення (у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) із встановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо).
Що стосується матеріалів даного кримінального провадження, то колегія суддів констатує, що суть доводів касаційної скарги ОСОБА_6 полягає у його твердженнях про незаконне закриття кримінального провадження на підставі
п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки в його діях наявний факт вчинення кримінального правопорушення щодо його дружини, а тому вчинене ним кримінальне правопорушення пов`язане з домашнім насильством.
У свою чергу колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
У разі того, якщо суспільно небезпечне діяння пов`язане саме з домашнім насильством, то сторона обвинувачення має про це обов`язково зазначити у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті, а на обґрунтування своєї позиції надати відповідні докази.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження щодо
ОСОБА_6 колегією суддів встановлено те, що в обвинувальному акті не міститься жодних посилань на вчинення зазначеною особою кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством. При цьому в обвинувальному акті відсутні будь-які обтяжуючі обставини.
Так, з обвинувального акта слідує те, що ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він 19 липня 2013 року, приблизно о 20:00, у ході сварки між ним і своєю дружиною, діючи умисно, схопив за волосся потерпілу ОСОБА_7 та, діючи з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс останній 5-6 ударів по голові та обличчю, у результаті чого спричинив їй легкі тілесні ушкодження.
Отже, органами досудового розслідування ОСОБА_6 не інкримінувалося вчинення кримінального правопорушення пов`язаного з домашнім насильством, а тому його дії не охоплюються статтею 1261 КК України та не могли бути кваліфіковані за вказаною нормою, а відтак органами досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження.
Твердження ОСОБА_6 про нанесення ним своїй дружині відповідних тілесних ушкоджень, як про це зазначено в обвинувальному акті, не доводить факт вчинення ним кримінального правопорушення, пов`язаного саме з домашнім насильством, оскільки, крім іншого, у його діях відсутня така кваліфікуюча ознака кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1261 КК України як "систематичність вчинення фізичного насильства".
До того ж колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_6 вчинив 19 липня 2013 року, при цьому Закон України
№ 2227- VIII від 06 грудня 2017 року "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами", яким було доповнено
КК України ст. 1261, набрав законної сили 11 січня 2019 року. Таким чином, у розумінні ст. 5 КК України цей Закон посилює кримінальну відповідальність ОСОБА_6, а отже, не має зворотної дії у часі.
Також колегією суддів встановлено те, що у матеріалах даного кримінального провадження наявні заяви потерпілої ОСОБА_7 від 20 січня 2021 року в яких остання відмовилась від обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні ним щодо неї кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та просила відповідне кримінальне провадження закрити, при цьому, зазначила про відсутність до нього будь-яких претензій (т. 1, а. п. 49, 54).
Водночас потерпіла, будучи у судовому засіданні Малиновського районного суду
м. Одеси, яке відбулося 17 серпня 2022 року, підтримала зазначені вище заяви та додатково надала суду письмове клопотання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 з підстав наведених у раніше поданих нею заявах (т. 3, а. п. 78-79). Районним судом було прийнято рішення про задоволення клопотання потерпілої та постановлено закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.
У свою чергу, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 4 ст. 26 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого, а відмова останнього від обвинувачення у випадках, передбачених цим Кодексом, є безумовною підставою для закриття такого кримінального провадження.
Так, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, як свідчить зміст глави 36 КПК України, має особливість стосовно початку такого провадження та його завершення. Жодних інших особливостей кримінального провадження у формі приватного обвинувачення ані главою 36 КПК України, ані іншими положеннями КПК України не передбачено. Тобто, після того, як кримінальне провадження розпочато за заявою потерпілого про вчинення кримінального правопорушення, що міститься у переліку таких правопорушень у ст. 477 КПК України, задіюється державно-владний ресурс органів досудового розслідування та прокуратури, який слугує подальшою рушійною силою здійснення досудового розслідування та підтримання обвинувачення під час судового розгляду.
Таким чином, визначений КПК України процесуальний порядок здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за своєю правовою природою є приватно-публічним різновидом кримінального провадження і його варто розглядати як диференціацію форми такого провадження у межах загальної його форми, врегульованої КПК України.
Закон не покладає на потерпілого обов`язку встановлення обставин кримінального правопорушення та його кваліфікації. Зазначене є винятковою компетенцією органів досудового розслідування, державного обвинувачення і суду.
За нормами чинного КПК України особливістю такого кримінального провадження є лише те, що необхідною умовою його здійснення є виражене у процесуальній формі бажання потерпілого щодо кримінального переслідування винного: провадження розпочинається лише за заявою потерпілого, відмова якого від обвинувачення є безумовною підставою для закриття справи (крім кримінальних проваджень щодо злочинів, пов`язаних з домашнім насильством).
В іншій частині, в тому числі щодо кола осіб, уповноважених вносити відомості в ЄРДР про кримінальне правопорушення, процедури збирання доказів, пред`явлення обвинувачення в обвинувальному акті та підтримання його прокурором у суді, нормами цього Кодексу особливостей не встановлено.
Зміст частини першої статті 477 КПК України у системному зв`язку із частиною четвертою статті 26 і пунктом сьомим частини першої статті 284 зазначеного Кодексу зводиться до того, що обов`язковою умовою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого як волевиявлення про притягнення винного до кримінальної відповідальності взагалі, а не за конкретною нормою КК України. Оскільки потерпілий не зобов`язаний юридично оцінювати вчинені щодо нього протиправні дії, то подану ним до правоохоронних органів заяву про злочин без визначення кримінально-правової кваліфікації або з неправильною кваліфікацією варто вважати підставою для здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Інтерес особи, котра зазнала шкоди, у застосуванні процедури кримінального судочинства стосується не юридичної кваліфікації протиправних дій, а самого факту вчинення цих дій щодо неї. Подана до правоохоронних органів та/або суду заява потерпілого є вираженням його ставлення до події злочину, особи, що його вчинила, й обраного способу реагування. Відповідне волевиявлення є свідченням того, що особа, котрій завдано шкоди, звертається до держави з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів шляхом кримінального переслідування винного, не вважаючи належними й достатніми інші способи досягнення цієї мети.
У розумінні наведених положень кримінального процесуального закону під відмовою потерпілого від обвинувачення у злочинах, перелік яких міститься у частині першій статті 477 КПК України, варто розуміти лише беззастережне волевиявлення про непритягнення винного до кримінальної відповідальності і припинення розпочатої процедури його кримінального переслідування. Відповідна заява є проявом того, що потерпілий не бажає втручання держави у кримінально-правовий конфлікт і обирає альтернативний шлях його вирішення.
Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів зазначає те, що відповідно дозаяви прокримінальнеправопорушення ОСОБА_7 просила притягнутидо кримінальноївідповідальності ОСОБА_6 за скоєннякримінального правопорушення, передбаченого
ч. 1 ст. 125 КК України. Також ОСОБА_6 булоповідомленопро підозруу вчиненнівказаногокримінальногоправопорушенняу форміприватногообвинувачення, за публічним обвинуваченням про підозру не повідомлялось.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про необхідність задоволення клопотання потерпілої про закриття кримінального провадження через відмову від обвинувачення у формі приватного обвинувачення, у зв`язку з чим закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 .
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у формі приватного обвинувачення є законним та обґрунтованим, насамперед урахував наведене та вимоги ст. 337 КПК України, яких місцевий суд дотримався.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів.
Доводи касаційної скарги про протилежне спростовуються наведеним вище та матеріалами даного кримінального провадження.
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_6 про невідповідність обвинувального акта у даному кримінальному провадженні вимогам КПК України, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки обвинувальний акт у відповідності до вимог ст. 291 КПК України складений слідчим, затверджений прокурором та він містить відомості, передбачені ч. 2 цієї статті Кодексу.
Стосовно тверджень про наявність у обвинувальному акті неконкретизованого обвинувачення, що призвело до порушення права обвинуваченого на захист, то на переконання колегії суддів вони є необґрунтованими у зв`язку з тим, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 містить усі відомості, передбачені частиною 2 статті 291 КПК України, зокрема, в ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Переконливих доводів про протилежне в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено.
З урахуванням наведеного вище, доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при ухвалені апеляційним судом оскаржуваного рішення є неаргументованими.
Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам чинного КПК України, його законність сумнівів у колегії суддів не викликає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції у даному кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено, а тому касаційну скаргу ОСОБА_6 має бути залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року щодо
ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
