Постанова

Іменем України

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 202/156/14-к

провадження № 51-47 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Піх Ю.Г.,

в режимі відеоконференції захисника Стадницького А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Стадницького А.В. та Дорошенка С.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 12013040660003588, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_1 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 11 лютого 2014 року по 23 липня 2015 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в сумі 1 680,26 грн, та моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

Зазначеним вироком також вирішено долю речового доказу.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 05 липня 2013 року приблизно о 00:00, перебуваючи в приміщенні нічного клубу "Августін", що на вул. Богдана Хмельницького, 6 у м. Дніпро, в ході раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_3 та ОСОБА_2, діючи з прямим умислом, завдав один удар кулаком в грудну клітку ОСОБА_3, від якого останній впав, а потім, стоячи над ОСОБА_3, завдав йому не менше трьох ударів кулаками в грудну клітку. Після чого ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2, який намагався зупинити бійку, не менше десяти ударів кулаками та трьох ударів коліном в черево, у зв`язку з чим останній впав на підлогу, а ОСОБА_1, стоячи над ОСОБА_2, завдав йому не менше трьох ударів кулаками в черево.

У результаті умисних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_3 заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості, а потерпілому ОСОБА_2 - тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Дорошенка С.М., потерпілого ОСОБА_2 та прокурора Ставицького В.А. залишено без задоволення, а вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року - без зміни.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Стадницький А.В. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. На обґрунтування своїх вимог вказує, що у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування у кримінальному провадженні, а також відсутня постанова про визначення прокурора процесуальним керівником у кримінальному провадженні № 12013040660003588 за обвинуваченням ОСОБА_1 . Наголошує, що відсутність у матеріалах кримінального провадження таких процесуальних рішень обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування як таких, що зібрані неуповноваженими особами. Крім того, вказує, що у резолютивній частині вироку судом не визначено ОСОБА_1 остаточне покарання, чим порушено вимоги п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, а у вступній частині вироку - не зазначено його сімейний стан, що не узгоджується з вимогами п. 4 ч. 2 ст. 374 КПК України. Звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 заперечував щодо закриття кримінального провадження за його обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Також вказує, що у матеріалах кримінального провадження відсутній технічний носій інформації із записом судових засідань від 07 грудня 2018 року, від 18 травня 2021 року та від 19 травня 2021 року.

У касаційній скарзі захисник Дорошенко С.М. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрити. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про призначення прокурора Єднака В.М. процесуальним керівником у кримінальному провадженні, а отже він не був наділений повноваженнями вручати підозру ОСОБА_1, що тягне за собою визнання всіх здобутих доказів у цьому кримінальному провадженні недопустимими. Наголошує, що факт відсутності такої постанови у матеріалах кримінального провадження встановив і суд апеляційної інстанції, однак, відмовляючи у задоволенні апеляційних вимог захисника, дійшов помилкового висновку, що відсутність такої постанови не означає, що зазначений прокурор не мав відповідних повноважень. Вказані твердження суду апеляційної інстанції суперечать правовому висновку, викладеному у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15. З огляду на викладене вважає, що ухвала апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, оскільки постановлена із порушенням вимог ст. 419 КПК України.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисників не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Стадницький А.В. підтримав касаційні скарги, просив їх задовольнити, судові рішення скасувати, а кримінальне провадження закрити.

Прокурор Піх Ю.Г. заперечувала щодо задоволення касаційних скарг захисників, просила вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

До початку касаційного розгляду прокурор Ставицький В.А., який приймав участь під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, направив копії постанови про призначення прокурора у кримінальному провадженні, постанови про визначення слідчого у кримінальному провадженні, та постанов про внесення змін до групи слідчих, які долучені до матеріалів кримінального провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

У касаційній скарзі, окрім іншого, захисник Стадницький А.В. вказує, що у вступній частині вироку не вказано сімейний стан засудженого ОСОБА_1, чим порушено вимоги п. 4 ч. 2 ст. 374 КПК України, а у резолютивній його частині - не визначено ОСОБА_1 остаточне покарання, чим порушено вимоги п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України.

Також звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 заперечував щодо закриття кримінального провадження за його обвинуваченям у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Положення ч. 1 ст. 70 КК України передбачають, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 49 КК України звільнено від відбування цього покарання у зв`язку із закінченням строків давності, та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Враховуючи, що ОСОБА_1 звільнено від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 122 КК України, то у місцевого суду були відсутні правові підстави визначати остаточне покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України.

До того ж, як убачається з вироку, обґрунтовуючи свій висновок про звільнення ОСОБА_1 від покарання за ч. 1 ст. 122 КК України, місцевий суд зазначив, що ОСОБА_1 своєї вини за цим епізодом злочинної поведінки не визнав, та заперечив щодо такого звільнення з нереабілітуючих обставин. Вказані обставини підтверджуються і звукозаписом судового засідання.

Таким чином колегією суддів не встановлено порушень вимог матеріального чи процесуального закону під час звільнення ОСОБА_1 від покарання за ч. 1 ст. 122 КК України на підставі статей 49, 74 КК України.

А тому доводи касаційної скарги захисника у цій частині колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Що стосується доводів захисника про порушення місцевим судом вимог п. 4 ч. 2 ст. 374 КПК України (не вказано сімейний стан засудженого), то таке порушення у розумінні ст. 412 КПК України не є істотним, а тому не може бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Крім того, захисник Стадницький А.В. у касаційній скарзі вказує, що у матеріалах кримінального провадження відсутній технічний носій інформації із записом судових засідань 07 грудня 2018 року, 18 травня 2021 року та 19 травня 2021 року.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в матеріалах наявні технічні носії інформації, на яких зафіксовано хід судових засідань, які відбулися 07 грудня 2018 року (судовий розгляд відкладено на іншу дату у зв`язку з неявкою прокурора), 18 травня 2021 року (судові дебати, останнє слово), та 19 травня 2021 року (проголошення вироку).

У ході підготовки кримінального провадження до касаційного розгляду під час прослуховування звукозапису судових засідань від 07 грудня 2018 року та 19 травня 2021 року не виявлено жодних недоліків звукозапису, який відтворюється у належній якості.

На звукозаписі судового засідання від 18 травня 2021 року наявне часткове переривання звуку (лише під час репліки захисника), яке при цьому жодним чином не перешкоджає прослуховуванню та сприйняттю перебігу судового засідання, що зафіксоване на носії інформації (оптичному диску).

Тобто вказані обставини не є беззаперечною підставою для скасування судових рішень, оскільки вказані обставини в цілому не заважають відтворити всю послідовність подій, які відбувалися під час судового розгляду.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги захисника Стадницького А.В. в цій частині є неспроможними.

У касаційних скаргах захисники Стадницький А.В. та Дорошенко С.М. також вказують, що у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про визначення прокурора процесуальним керівником у кримінальному провадженні № 12013040660003588 за обвинуваченням ОСОБА_1 . За таких обставин вважають, що прокурор Єднак В.М. не був наділений повноваженнями вручати підозру ОСОБА_1 .

Наголошують, що відсутність у матеріалах кримінального провадження такого процесуального рішення обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування як таких, що зібрані неуповноваженими особами.

На думку колегії суддів зазначені доводи захисників заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Так, оскаржуючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, захисник Дорошенко С.М. акцентував увагу на тому, що у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова керівника прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська про призначення прокурора Єднака В.М. процесуальним керівником у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 . За таких обставин захисник стверджував, що зазначений прокурор не був наділений повноваженнями вручати підозру ОСОБА_1, що дає підстави вважати недопустимими всі докази, здобуті під час досудового розслідування.

Спростовуючи наведені доводи захисника, апеляційний суд підтвердив факт відсутності в матеріалах кримінального провадження постанови про визначення прокурора у кримінальному провадженні, однак зауважив, що цей факт не вказує про відсутність у прокурора відповідних повноважень.

Зокрема, апеляційний суд дійшов висновку, що події у цьому кримінальному провадженні відбувались 05 липня 2013 року, а відомості про прокурора, який здійснюватиме керівництво під час досудового розслідування, були внесені до ЄРДР. При цьому тривале проведення досудового розслідування, використання прокурором ресурсів свого органу та інші фактори провадження свідчать про те, що процесуальне керівництво прокурором Єднаком В.М. проводилося за відповідним рішенням керівника.

До того ж апеляційний суд зазначив, що захисником не наведено будь-яких інших обставин, які б підтверджували відсутність повноважень у прокурора Єднака В.М., а протягом усього судового розгляду сторона захисту не вказувала про такі обставини.

А тому апеляційний суд констатував, що посилання захисника як на підставу для скасування вироку суду на відсутність постанови про визначення прокурора у кримінальному провадженні ґрунтуються на власному довільному трактуванні вимог кримінального процесуального закону, оскільки сама по собі постанова не є доказом у справі, не впливає на права учасників кримінального провадження, та не перешкодила суду постановити обґрунтований вирок.

Проте з такими висновками апеляційного суду колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування належної правової процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права, який, зокрема, передбачає визначеність приписами права повноважень органів публічної влади і вимагає, щоб посадові особи таких органів діяли в межах наданих їм повноважень.

Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права на справедливий суд.

Як регламентовано п. 2 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює: організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.

Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, повідомляти особі про підозру.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених частинами 4 та 5 ст. 36, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 341 цього Кодексу та ч. 3 цієї статті.

Отже, визначення керівником органу прокуратури прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права і обов`язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення та за процесуальною формою має бути встановлено кримінальним процесуальним законом.

Надання прав, покладення обов`язків та визначення обсягу відповідальності за своєю юридичною природою потребує письмової форми заради уникнення суб`єктивізму та забезпечення правової визначеності.

Таким чином, з огляду на системний аналіз положень статей 36, 37, 110 КПК України у їх взаємозв`язку, рішення про призначення прокурора, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати вимогам кримінального процесуального закону, у тому числі бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

У випадку здійснення прокурором, який не визначений керівником органу прокуратури як такий, що здійснюватиме процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, дій, передбачених ст. 36 КПК України, то вони здійснюються неналежним суб`єктом.

Виходячи з наведеного, відсутність в матеріалах досудового розслідування постанови про призначення прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурора у кримінальному провадженні, обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора, який не мав на те законних повноважень.

Таким чином, перевіряючи вирок суду, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про те, що відсутність у матеріалах кримінального провадження постанови про визначення прокурора (групи прокурорів) не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та в цілому не впливає на права учасників кримінального провадження.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з твердженням апеляційного суду про те, що відомості про прокурора, який здійснюватиме керівництво під час досудового розслідування, були внесені до ЄРДР, що вказує про наявність у нього відповідних повноважень.

Відповідно до п. 1 глави 2 Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженим наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року № 298 (далі - Положення), до Реєстру вносяться відомості, у тому числі, про прізвище, ім`я, по батькові керівника органу прокуратури, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, детектива, керівника органу дізнання, дізнавача (уповноваженої особи інших підрозділів), який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування та/або здійснює досудове розслідування чи процесуальне керівництво.

Витяг з ЄРДР - згенерований програмними засобами ведення Реєстру документ, який засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за визначеними у пункті 3 цієї глави параметрами, які є актуальними на момент його формування (п. 2 глави 4 Положення).

Отже, витяг з ЄРДР не може замінити постанову керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує зазначені правові наслідки в кримінальному провадженні.

Така позиція колегії суддів узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 (провадження № 51-4584 кмо 18).

З огляду на викладене, вказані вище обставини залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, а тому доводи захисників в цій частині є слушними.

Разом з тим, якщо в суді першої інстанції в учасників судового провадження не виникало сумнівів про достовірність доказів через призму неналежного суб`єкта доказування, а це питання виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа №477/426/17, провадження № 51-4963 кмо 20).

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, всі долучені прокурором письмові документи та матеріали були досліджені судом першої інстанції. При цьому сторона захисту не була позбавлена можливості заявити клопотання про витребування постанови про призначення прокурора, а також будь-яких інших процесуальних документів, які вважала за необхідне дослідити під час судового розгляду. Свої заперечення з приводу відсутності відповідної постанови захисник висловив лише в судових дебатах.

Як передбачено ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Оскільки процесуальне рішення про призначення чи зміну прокурорів (групи прокурорів) не є самостійним доказом в розумінні ст. 84 КПК України так як не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб, тому питання щодо наявності чи відсутності в матеріалах кримінального провадження таких постанов відповідно до приписів ст. 433 КПК України може бути предметом перевірки касаційного суду.

Так, на спростування доводів касаційних скарг захисників, до суду касаційної інстанції прокурор подав копію постанови від 07 липня 2013 року про призначення прокурора у кримінальному провадженні № 12013040660003588 - прокурора прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська Єднака В.М.

Тому в силу ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції, перевіривши касаційні доводи сторони захисту про те, що прокурор Єднак В.М. не був наділений повноваженнями вручати підозру ОСОБА_1, вважає їх необґрунтованими, так як стороною обвинувачення спростовано такі доводи під час касаційного розгляду.

З цих же підстав колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги захисника Стадницького А.В. щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження постанови про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування у кримінальному провадженні.

Питання про відсутність в матеріалах справи такої постанови захисник порушує лише у своїй касаційній скарзі.

Окрім постанови про призначення прокурора у кримінальному провадженні, прокурор також долучив копію постанови про призначення слідчого у кримінальному провадженні від 06 липня 2013 року (слідчий Рейн Т.Г.), копії постанов про внесення змін до групи слідчих від 13 липня 2013 року (слідчий Покрас К.В.), від 26 серпня 2013 року (заступник начальника слідчого відділу Олійник В.В., слідчий Коваленко О.О.), та від 16 вересня 2013 року (слідчі Рейн Т.Г. та Коваленко О.О.).

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не встановлено, касаційні скарги захисників необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисника Стадницького Андрія Вікторовича та захисника Дорошенка Сергія Миколайовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В.К. Маринич М.М. Лагнюк Н.О. Марчук