ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 640/20021/19

адміністративне провадження №К/9901/5354/21, К/9901/6547/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.

секретаря судового засідання: Кульчій А.М.

за участю:

представника позивача Наїдко Л.В.

представника відповідача Пулинець А.С.

представника третьої особи (МОЗ) Мокрицької К.В.

за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров`я України,

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року

(головуючий суддя - Карпушова О.В., судді: Губська Л.В., Епель О.В.)

у справі №640/20021/19

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

треті особи: Міністерство охорони здоров`я України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді.

I. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), треті особи: Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , із позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження КМУ «Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України» від 12 жовтня 2019 року № 942-р;

- поновити ОСОБА_1 на посаді державного секретаря МОЗ;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження КМУ «Про тимчасове покладення виконання обов`язків державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України на ОСОБА_3 » від 12 жовтня 2019 року № 949-р;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді державного секретаря МОЗ.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказав, що розпорядження КМУ «Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України» від 12 жовтня 2019 року № 942-р є незаконним, протиправним, таким, що грубо порушує його конституційні та законні права, оскільки прийняте не на підставі та не у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Позивач зазначив, що з порушенням вимог статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) його було звільнено з посади під час його перебування у декретній відпустці. Позивач вказав на те, що нормою статті 871 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) встановлено додаткову підставу звільнення з державної служби, яка має ознаки дискримінаційної, а також застосування вказаної норми Закону № 889-VIII під час звільнення його з посади було прямим порушенням статті 58 Конституції України, оскільки його було призначено на посаду державного секретаря МОЗ до набрання чинності цією нормою Закону № 889-VIII.

3. Позивач також наголосив, що КМУ під час видання розпорядження «Про тимчасове покладення виконання обов`язків державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України на ОСОБА_3 » від 12 жовтня 2019 року № 949-р перевищив межі своїх повноважень, прийняв рішення без дотриманням закону та Конституції України, чим порушив його права як діючого державного секретаря МОЗ.

4. Крім того, позивач послався на відсутність у розпорядженні КМУ «Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України» від 12 жовтня 2019 року № 942-р правової визначеності, оскільки в ньому не вказано чітких та конкретних підстав для звільнення, які визначені Законом № 889-VIII або КЗпП України. Водночас позивач вказав, що відповідач порушив порядок розгляду подань, на підставі яких прийнято оскаржувані розпорядження, оскільки вони не проходили ні внутрішнє, ні зовнішнє погодження та процедуру візування. Позивач зазначив, що було порушено порядок включення до порядку денного КМУ питання про звільнення його із займаної посади та про тимчасове покладення обов`язків державного секретаря МОЗ на ОСОБА_3 , а також порядок розгляду відповідних питань, видання та опрацювання оскаржуваних розпоряджень.

5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні його позовних вимог.

6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним і скасовано розпорядження КМУ «Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України» від 12 жовтня 2019 року № 942-р та поновлено позивача на посаді державного секретаря МОЗ. Допущено до негайного виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді державного секретаря МОЗ. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, КМУ та МОЗ подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просять Верховний Суд скасувати таке рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Суди попередніх інстанцій встановили, що розпорядженням КМУ «Про призначення державним секретарем Міністерства охорони здоров`я України» від 08 листопада 2017 року № 788-р ОСОБА_1 був призначений державним секретарем МОЗ із дати початку фактичного виконання ним посадових обов`язків строком на п`ять років з оплатою праці відповідно до законодавства та випробувальним строком - три місяці.

9. МОЗ листом від 08 жовтня 2019 року № 02.1-21//42326/219, зареєстрованим 09 жовтня 2019 року за № 34792/0/1-19, вніс до КМУ подання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря МОЗ згідно зі статтею 871 Закону № 889-VIII із одночасним зарахуванням його за штат МОЗ.

10. Також МОЗ листом від 08 жовтня 2019 року № 02.1-21/42323/2-19, зареєстрованим 09 жовтня 2019 року за № 34793/0/1-19, відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади державного секретаря МОЗ просило КМУ тимчасово, до призначення державного секретаря МОЗ, покласти виконання обов`язків державного секретаря МОЗ на ОСОБА_3 - начальника відділу Служби державного секретаря (самостійний відділ) МОЗ, у встановленому законом порядку.

11. Державний секретар МОЗ ОСОБА_1 09 жовтня 2019 року видав наказ «Про надання відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_1 » № 285-кв, у якому було вказано, що відповідно до частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII, статті 18 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) він відбуває у відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 09 жовтня 2019 року до 10 червня 2021 року.

12. Державний секретар МОЗ ОСОБА_1 09 жовтня 2019 року також видав наказ № 415-к «Про покладення обов`язків державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України», яким покладено обов`язки державного секретаря МОЗ на генерального директора Директорату стратегічного планування та євроінтеграції ОСОБА_2 .

13. КМУ на засіданні, що відбулось 12 жовтня 2019 року, розглянув питання про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря МОЗ та про тимчасове покладення обов`язків державного секретаря МОЗ на ОСОБА_3 , що підтверджено протоколом засідання.

14. За результатами розгляду вказаних питань, КМУ видав розпорядження від 12 жовтня 2019 року № 942-р про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря МОЗ відповідно до частини першої статті 871 Закону № 889-VIII, а також розпорядження від 12 жовтня 2019 року № 949-р про покладення тимчасово, до призначення в установленому порядку державного секретаря МОЗ, виконання обов`язків державного секретаря МОЗ на начальника відділу Служби державного секретаря (самостійний відділ) МОЗ ОСОБА_3 .

15. Наказом МОЗ № 420-к від 15 жовтня 2019 року: оголошено розпорядження КМУ «Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України» від 12 жовтня 2019 року № 942-р, ОСОБА_1 вважати звільненим з посади державного секретаря МОЗ із одночасним зарахуванням за штат МОЗ; оголошено розпорядження КМУ «Про тимчасове покладення виконання обов`язків державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України на ОСОБА_3 » від 12 жовтня 2019 року № 949-р, ОСОБА_3 - начальника відділу Служби державного секретаря (самостійний відділ) МОЗ, вважати такою, що приступила тимчасово до виконання обов`язків державного секретаря МОЗ до призначення в установленому порядку державного секретаря МОЗ. Визнано таким, що втратив чинність, наказ МОЗ «Про покладення обов`язків державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України» від 09 жовтня 2019 року № 415-к.

16. МОЗ видало наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 31 січня 2020 року № 39-к за власним бажанням згідно з частиною другою статті 86 Закону № 889-VIII.

17. Вважаючи спірні розпорядження КМУ протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки розпорядженням КМУ «Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України» від 12 жовтня 2019 року № 942-р відповідно до особливого порядку, встановленого статтею 871 Закону № 889-VIII, позивача звільнено лише з посади державного секретаря МОЗ, а не з державної служби, тоді як державну службу ОСОБА_1 припинив 31 січня 2020 року за власним бажанням, посилання у позові на положення статті КЗпП України як на такі, що виключають можливість наявності правових підстав для видання цього розпорядження КМУ, є необґрунтованими.

19. Також суд першої інстанції зазначив, що зворотна дія норми закону в часі відсутня, оскільки існує лише факт реалізації відповідачем наданих йому на момент звільнення позивача з посади положеннями статті 871 Закону № 889-VIIІ повноважень у спосіб, визначений вказаною нормою.

20. Стосовно відсутності правової визначеності у вказаному вище розпорядженні КМУ суд наголосив, що це розпорядження містить посилання на частину першу статті 871 Закону № 889-VIII, що є достатнім для розуміння підстав припинення державної служби.

21. Крім того, суд першої інстанції вказав, що встановлення статтею 871 Закону № 889-VIII додаткових підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення зумовлено виключно особливостями статусу відповідних державних службовців, тобто їх належністю до вищого корпусу державної служби, який обумовлює виникнення особливостей її проходження, а отже, встановлення відповідних додаткових підстав припинення державної служби не може вважатись дискримінацією.

22. Щодо посилань позивача на порушення відповідачем порядку розгляду подання, на підставі яких прийнято оскаржувані розпорядження, суд першої інстанції зазначив, що вони є необґрунтованими та спростовуються документами, які містяться в матеріалах справи.

23. Що стосується спірного розпорядження КМУ «Про тимчасове покладення виконання обов`язків державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України на ОСОБА_3 » від 12 жовтня 2019 року № 949-р, то вказане розпорядження є актом індивідуальної дії та його правові наслідки стосуються виключно прав, свобод та інтересів ОСОБА_3 . Таким чином, вказане розпорядження не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на його суб`єктивні права та обов`язки шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне їй право або шляхом покладення на неї будь-якого обов`язку, а отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

24. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, керувався тим, що звільнення позивача у період перебування його у відпустці для догляду за дитиною є протиправним, з огляду на приписи статті 40 КЗпП України.

25. Також суд апеляційної інстанції вказав, що звільнення позивача з посади становило втручання в його право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки положення статті 871 Закону № 889-VIII жодним чином не відповідає принципам законності, пропорційності та передбачуваності, що є складовими принципу верховенства права, та не забезпечує юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів.

26. Суд апеляційної інстанції зауважив, що норма статті 871 Закону № 889-VIII є дискримінаційною, оскільки законодавець визначив лише вузьке коло осіб - державні службовці категорії «А», до яких застосовується відповідна стаття.

27. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що зміст статті 871 Закону № 889-VIII вказує на її невідповідність статтям 22, 38, 64 Конституції України, оскільки створює передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби.

28. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження КМУ «Про тимчасове покладення виконання обов`язків державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України на ОСОБА_3 » від 12 жовтня 2019 року № 949-р, то апеляційний суд вказав на їх необґрунтованість з огляду на те, що в судовому порядку підлягає захисту лише порушені права позивача, однак в даному випадку позивачем не доведено порушення його прав вказаним розпорядженням.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

29. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, КМУ та МОЗ звернулись із касаційними скаргами до Верховного Суду, в яких зазначають, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

30. Обґрунтовуючи підстави оскарження, КМУ та МОЗ посилаються на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке пов`язане з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, зокрема статті 871 Закону № 889-VIII, у подібних правовідносинах.

31. У касаційних скаргах КМУ та МОЗ також вказують, що відносини, які виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються спеціальним Законом № 889-VIII, а норма статті 871 Закону № 889-VIII є нормою прямої дії, а отже, суд апеляційної інстанції не мав підстав для застосування до спірних правовідносин статті 40 КЗпП України.

32. Крім того, КМУ та МОЗ посилаються на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статей 2, 7, 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

33. У відзивах на касаційні скарги позивач зазначає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Верховний Суд, перевіривши й обговоривши доводи касаційних скарг КМУ та МОЗ, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за доцільне зазначити таке.

35. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

36. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати розпорядження КМУ «Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України» від 12 жовтня 2019 року № 942-р на підставі статті 871 Закону № 889-VIII у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, та поновити його на посаді з дня звільнення, а також визнати протиправним та скасувати розпорядження КМУ «Про тимчасове покладення виконання обов`язків державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України на ОСОБА_3 » від 02 жовтня 2019 року № 949-р.

37. Отже, спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності звільнення позивача з посади державного секретаря МОЗ України відповідно до розпорядження КМУ від 12 жовтня 2019 року № 942-р.

38. Згідно із статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

39. До повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).

40. Організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визначаються відповідно до пункту 12 статті 92 Конституції України виключно законами України.

41. Так, Закон № 889-VIII визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що ґрунтується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

42. Законом № 117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів, зокрема: до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року № 794-VII (далі - Закон № 794-VII), Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) та Закону № 889-VIII (щодо підстав припинення державної служби окремої категорії державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення).

43. Метою прийняття Закону № 117-IX було припинення зловживання державними службовцями службовим становищем, уникнення відповідальності за бездіяльність та неналежне виконання свої посадових обов`язків, спрощення порядку прийняття на державну службу та звільнення з неї, запровадження контрактної державної служби та підвищення відповідальності державних службовців за досягнення результатів їх діяльності.

44. Таким чином Законом № 117-IX фактично запроваджено реформування системи державної служби, у зв`язку із чим до низки законодавчих актів, зокрема до Закону № 889-VIII були внесені зміни щодо розширення переліку підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.

45. Призначення на посади та звільнення з посад за поданням Прем`єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу КМУ згідно із пунктом 92 статті 116 Конституції України, здійснюється КМУ.

46. Так, КМУ за частиною сьомою статті 21 Закону № 794-VII призначає на посаду державних секретарів міністерств, керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу КМУ, відповідно до законодавства про державну службу; перших заступників і заступників міністрів - за поданням Прем`єр-міністра України. Звільнення зазначених осіб здійснюється КМУ в порядку та з підстав, передбачених Законом № 794-VII, Законом № 3166-VI, Законом № 889-VIII.

47. Дія Закону № 889-VIII поширюється на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 2 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).

48. Посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців (частина перша статті 6 Закону № 889-VIII).

49. Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 889-VIII посади державних секретарів міністерств належать до категорії «А» (вищий корпус державної служби) посад державної служби.

50. Рішення про оголошення конкурсу на зайняття посади державної служби категорії «А» та про призначення на таку посаду приймає суб`єкт призначення (частина друга статті 23, пункт 1 частини другої статті 31 Закону № 889-VIII).

51. Строкове призначення на посаду здійснюється, зокрема, у разі призначення на посаду державної служби категорії «А» - на п`ять років, якщо інше не передбачено законом, з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу на ще один строк або переведення на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу (пункт 1 частини другої статті 34 Закону № 889-VIII).

52. Частинами першою, другою статті 10 Закону № 3166-VI передбачено, що державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністру. Державний секретар міністерства призначається на посаду КМУ строком на п`ять років з правом повторного призначення. Відбір кандидатури на посаду державного секретаря міністерства здійснюється за результатами конкурсу, що проводиться відповідно до законодавства про державну службу. Кандидатом на посаду державного секретаря міністерства може бути громадянин України, який має вищу освіту, загальний стаж роботи не менше семи років, включаючи досвід управлінської роботи не менше трьох років, і відповідає іншим вимогам, визначеним законом. Державний секретар міністерства звільняється з посади КМУ за поданням Прем`єр-міністра України або відповідного міністра.

53. Враховуючи правові норми, які визначають статус державного службовця категорії «А», можна зробити висновок, що ця посада державного секретаря, з огляду на характер обов`язків у межах, визначених керівником відповідного державного органу, прямо або опосередковано пов`язана з виконанням покладених на такого державного службовця повноважень, які визначені в Законі № 889-VIII.

54. Пункт 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав припинення державної служби визначає її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

55. Зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім випадків, передбачених статтею 871 Закону № 889-VIII (частина друга статті 83 Закону № 889-VIII).

56. Згідно з приписами частини першої статті 871 Закону № 889-VIII, крім підстав, передбачених статтею 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення може прийняти рішення про звільнення державного службовця з посади державної служби категорії «А» з власної ініціативи, за поданням Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) протягом чотирьох місяців з дня призначення Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) з одночасним зарахуванням такого державного службовця за штат відповідного державного органу.

57. При цьому, для вказаної категорії державних службовців законодавець також передбачив правові гарантії, зокрема частиною другою статті 871 Закону № 889-VIII визначено, що державні службовці, зараховані за штат відповідно до частини першої цієї статті, продовжують перебувати на державній службі згідно із Законом № 889-VIII, виконуючи обов`язки державного службовця в межах, визначених керівником відповідного державного органу. Граничний строк такого перебування становить шість місяців з дня звільнення з посади відповідно до частини першої цієї статті.

58. Протягом строку, визначеного частиною другою статті 871 Закону № 889-VIII, за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, погодженою з відповідним суб`єктом призначення, державний службовець за його згодою може бути переведений на будь-яку вакантну посаду державної служби не нижче категорії «Б» у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, без проведення конкурсу. Якщо протягом строку, визначеного частиною другою статті 871 Закону № 889-VIII, державному службовцю не запропоновано переведення відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, з виплатою вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою. Якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державний службовець тричі відмовився від переведення на іншу посаду відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, без виплати вихідної допомоги (частини четверта - шоста статті 871 Закону № 889-VIII).

59. Приписи частини першої статті 871 Закону № 889-VIII надають право суб`єкту призначення, на підставі подання Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади протягом чотирьох місяців із дня призначення прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу), звільнити державних службовців категорії «А» із займаної посади.

60. У частині першій статті 871 Закону № 889-VIII право суб`єкта призначення (КМУ) на звільнення з посади державних службовців категорії «А» визначено законодавцем із застосуванням оціночного слова «може», тобто не передбачає імперативу щодо звільнення усіх державних службовців категорії «А», а лише передбачає право суб`єкта призначення прийняти відповідне рішення на власний розсуд, і це право визначено безпосередньо законом.

61. Законодавець, наділяючи КМУ повноваженнями щодо звільнення з посади державних службовців категорії «А» відповідно до статті 871 Закону № 889-VIII, передбачив в цій нормі дискрецію, яка обмежена процедурою звільнення, визначеною частиною першою цієї статті.

62. Тому колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника в касаційній скарзі, що в положеннях статті 871 Закону № 889-VIII простежується дискримінаційний підхід стосовно підстав та порядку звільнення з посади державного службовця категорії «А», оскільки встановлення статтею 871 Закону № 889-VIII додаткових підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення зумовлено виключно особливостями статусу відповідних державних службовців.

63. З урахуванням аналізу викладених правових норм та предмету позову (оскарження розпорядження КМУ, яке на думку позивача не містить підстав звільнення з посади), колегія суддів зазначає, що визначені частиною першою статті 871 Закону № 889-VIII додаткові підстави звільнення з посади державної служби окремих державних службовців категорії «А» за ініціативою суб`єкта призначення є самостійними і достатніми та не потребують наявності інших підстав для їх реалізації, оскільки звільнення державних службовців категорії «А» з посади відбувається на підставі прямої вказівки закону.

64. Верховний Суд звертає також увагу, що стаття 871 Закону № 889-VIII уже була предметом правозастосування у подібних правовідносинах у постановах від 19 січня 2022 року у справі № 640/8299/29 та від 12 травня 2022 року у справі № 640/11002/20, де Верховний Суд вказав на те, що стаття 871 Закону № 889-VIII в редакції Закону №117-ІХ є чіткою, зрозумілою, оскільки не містить можливості її різного тлумачення та правозастосування і є передбачуваною. Також Суд не знайшов у змісті статті 871 Закону №899-VIII врегулювання спірних відносин, яке б вказувало на її суперечність статтям 22, 38, 64 Конституції України, а також не знайшов норми Конституції України як норми прямої дії, яка б по-іншому врегульовувала ці відносини.

65. З огляду на вказані висновки Верховного Суду, доводи позивача в касаційній скарзі про невідповідність положення статті 871 Закону № 889-VIII та прийнятого на підставі нього розпорядження принципам правової визначеності (передбачуваності) є необґрунтованими.

66. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що розпорядження КМУ про звільнення позивача з посади державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України прийнято на підставі прямого припису передбаченого статтею 871 Закону № 889-VIII.

67. Верховний Суд в рамках перевірки меж дискреції КМУ визначених статтею 871 Закону № 889-VIII щодо прийняття оспорюваного розпорядження відповідно до статті 2 КАС України виходить з такого.

68. Як встановлено судами, 12 жовтня 2019 року КМУ прийнято спірне розпорядження № 942-р про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря МОЗ відповідно до частини першої статті 871 Закону № 889-VIII.

69. Вказане розпорядження підписано Прем`єр-міністром О. Гончаруком.

70. Підставою для прийняття спірного розпорядження був лист МОЗ від 08 жовтня 2019 року № 02.1-21//42326/219, зареєстрований 09 жовтня 2019 року за № 34792/0/1-19 про внесення до КМУ подання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря МОЗ згідно зі статтею 871 Закону № 889-VIII із одночасним зарахуванням його за штат МОЗ.

71. Наведене свідчить, що спірне розпорядження КМУ від 12 жовтня 2019 року № 942-р прийнято на підставі відповідного подання та в межах чотирьохмісячного строку з дня призначення Прем`єр-міністра України О. Гончарука, що відповідає приписам частини першої статті 871 Закону № 889-VIII.

72. Аналогічний підхід щодо перевірки законності прийнятого розпорядження КМУ був застосований у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 640/8299/20.

73. З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність спірного розпорядження КМУ «Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України» від 12 жовтня 2019 року № 942-р та його скасування. Натомість, на думку Верховного Суду, вказане розпорядження КМУ є таким, що відповідає визначеним у статті 2 КАС України критеріям, тобто видане на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України; з дотримання принципу рівності перед законом; пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Отже, доводи касаційних скарг КМУ та МОЗ, які були підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

74. У той же час у цій справі позивача спірним рішенням на підставі статті 871 Закону № 889-VIII не було звільнено з державної служби, а лише звільнено з посади державного секретаря МОЗ із зарахуванням його за штат МОЗ. Подальше звільнення позивача з державної служби відбулось за власним бажанням, згідно з поданою ним заявою, тобто трудовий договір розірвано (звільнено з державної служби) лише після подання заяви про звільнення.

75. З огляду на це Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що стаття 871 Закону № 889-VIII жодним чином не може відповідати принципові верховенства права, а також вважає необґрунтованими висновок апеляційного суду, що приписи вказаної статті Закону № 889-VIII не забезпечують необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та є непропорційним втручанням у право на приватне життя державного службовця категорії «А», до якого може бути застосоване відповідне положення, що є порушенням статті 8 Конвенції.

76. Верховний Cуд не вбачає такого втручання у право на приватне життя з огляду на легітимну мету, законні підстави та пропорційність з точки зору необхідності в демократичному суспільстві.

77. Вказана законодавча норма статті 871 Закону № 889-VIII передбачає додаткові гарантії умов подальшого проходження публічної служби (професійної діяльності) для цієї категорії осіб, які дають можливість, звільненій з посади особі, адаптуватися до нових умов у сфері праці.

78. Верховний Суд вважає, що висновки апеляційного суду про невідповідність приписів статті 871 Закону № 889-VIII статтям 22, 38, 64 Конституції України, з посиланням на частину четверту статті 7 КАС України, є помилковими.

79. Стосовно висновку суду апеляційної інстанції про поширення приписів статті 40 КЗпП України, що регламентують заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період перебування у відпустці, оскільки позивач мав право на соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, Верховний Суд зазначає таке.

80. У доводах касаційних скарг КМУ та МОЗ звертають увагу на необґрунтованість застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм трудового законодавства, зокрема статті 40 КЗпП України, яка регламентує заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період перебування його у відпустці, з огляду на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми спеціального закону і державна служба не є абсолютним правом особи.

81. Верховний Суд критично оцінює висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин приписів статті 40 КЗпП України, оскільки у цьому спорі пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

82. В рамках спірних правовідносин позивач, який був звільнений спірним розпорядженням на момент прийняття розпорядження КМУ перебував у відпустці та звільнився з державної служби за власним бажанням до закінчення шестимісячного строку гарантованого законом. Тобто, гарантії щодо умов подальшого проходження публічної служби, визначені статтею 871 Закону № 889-VIII не були порушені.

83. З огляду на наведене Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про поширення на спірні правовідносини норм КЗпП України.

84. Водночас Верховний Суд не бере до уваги посилання КМУ та МОЗ у касаційних скаргах на порушення судом апеляційної інстанції статті 264 КАС України, оскільки наведені обґрунтування не були підтверджені під час здійснення касаційним судом перевірки матеріалів справи.

85. Таким чином, рішення суду першої інстанції у якому викладені висновки про відсутність підстав для скасування спірного розпорядження КМУ «Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України» від 12 жовтня 2019 року № 942-р та поновлення позивача на посаді державного секретаря МОЗ України є законним.

86. Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування розпорядження КМУ «Про тимчасове покладення виконання обов`язків державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України на ОСОБА_3 » від 12 жовтня 2019 року № 949-р, то Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказане розпорядження є актом індивідуальної дії, яке не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

87. За цих обставин Верховний Суд доходить висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

88. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

89. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров`я України задовольнити.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі №640/5318/20 скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлено 22 червня 2022 року.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду